12/25/2017

Публікація "Труднощі спілкування замовника та виконавця оцінювання"

У журналі "Проектування, моніторинг та оцінка" (№3 2017) опублікована стаття Лариси Пильгун і Михайла Савви "Труднощі спілкування замовника та виконавця оцінювання"

У статті аналізуються складні ситуації, які виникають під час взаємодії замовника та виконавця при здійсненні зовнішнього оцінювання програм і проектів. Пропонуються рекомендації стосовно змісту контракту на здійснення зовнішнього оцінювання, які, на думку авторів, допоможуть уникнути низки проблем.

12/20/2017

Участь в обговоренні проекту ЗУ «Про державне стратегічне планування»

М.Савва та Л.Пильгун взяли участь в обговоренні проекту Закону України «Про державне стратегічне планування»

Ознайомитися з експертним висновком ...

12/17/2017

Участь в обговоренні плану заходів на 2018 рік щодо реалізації "Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016—2020 роки"

Експертна група СОВА взяла участь у громадському обговоренні проекту розпорядження КМУ «Про затвердження плану заходів на 2018 рік щодо реалізації Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016 – 2020 роки».
Так, Експертна група СОВА пропонує внести наступні пропозиції до плану заходів:
  1. Розробити критерії оцінки ефективності та індикатори реалізації Стратегії – січень –лютий 2018 року, відповідальність покласти на Координаційну раду сприяння розвитку громадянського суспільства.
  2. Провести моніторинг реалізації Стратегії – лютий–грудень 2018 року, відповідальність покласти на Координаційну раду сприяння розвитку громадянського суспільства.
  3. Здійснити оцінювання реалізації Стратегії у 2018 році – грудень 2018 року, відповідальність покласти на Координаційну раду сприяння розвитку громадянського суспільства.
Рекомендації враховують експертний висновок від 12.12.2017 р. щодо якості розділу № 5 «Реалізація, моніторинг та оцінка виконання» Стратегії, підготовлений Л.В. Пильгун в рамках проекту Української асоціації оцінювання (УАО) «Посилення децентралізації в Україні» за фінансової підтримки Національного фонду на підтримку демократії (NED), США.

Ознайомитися з пропозиціями ...

Ознайомитися з експертним висновком

12/15/2017

Експертні пропозиції до концепції нового етапу реформи судової системи України

Михайло Савва, глава Експертної групи «Сова»,
доктор політичних наук, професор

Експертні пропозиції до концепції нового етапу реформи судової системи України

Експертні пропозиції підготовлені в рамках проекту Центру громадянських свобод

Зміст:
1.         Резюме експертних пропозицій.
2.         Передумови сучасної судової реформи в Україні.
3.         Огляд поточної судової реформи.
4.         Найважливіші зміни, здійснені в ході судової реформи.
5.         Прогнозовані в результаті впровадження новацій проблеми судової системи.
6.         Плани подальшої реалізації реформи.
7.         Необхідні доповнення судової реформи в Україні: інституційні доповнення:
1.                Введення інституту присяжних (у відповідність з англо-саксонської моделі).
2.                Формування інституту мирових суддів.
8.         Бажані доповнення судової реформи в Україні: коригувальні доповнення:
1.                      Введення практики перегляду раніше прийнятих рішень суддів, викритих в корупції і винесенні завідомо неправосудних рішень.
2.                      Впровадження зовнішнього оцінювання діяльності суддів за допомогою онлайн інструментів.
3.                      Впровадження щорічних репрезентативних опитувань громадської думки України про якість роботи судової системи.
9.         Матеріали для візуалізації експертних пропозицій щодо судової реформи.


Резюме експертних пропозицій
Судова реформа, що почалася після Революції гідності, не є першою за період незалежності України. У той же час, це - перша спроба створити незалежний некорумпований суд, який відповідає сучасним світовим стандартам.
Головною передумовою йде реформи судової системи України є її невідповідність нормам європейської спільноти в частині справедливості і незалежності судів. В ході судової реформи створені передумови незалежного некорумпованого суду.
У той же час, деякі заплановані заходи судової реформи не виконані. Так, не створений Вищий антикорупційний суд, який повинен розглядати справи від Національного антикорупційного бюро.
План дій щодо реалізації положень Стратегії реформування судоустрою, судочинства і суміжних правових інститутів на 2016 - 2017 роки дає чітке розуміння того, які заходи мають бути реалізовані в ході судової реформи. Серед запланованих Планом нововведень є такі, обґрунтованість яких далеко не очевидна. За цими пунктами Плану доцільно проведення експертних і громадських обговорень: посилення ролі судового збору як джерела фінансування судової системи, підвищення розміру ставок судового збору в майнових та інших спорах, одночасно забезпечуючи належний рівень доступу до правосуддя; запровадження обов'язку адвоката мати робоче місце.

В експертні пропозиції включалися тільки такі, яких немає в Плані дій щодо реалізації положень Стратегії реформування судоустрою, судочинства і суміжних правових інститутів на 2016 - 2017 роки.
До системних і принципово важливим доповненням судової реформи, що створює нові інститути і не передбачені Планом дій щодо реалізації положень Стратегії реформування судоустрою, судочинства і суміжних правових інститутів на 2016 - 2017 роки, відносяться введення англо-саксонської моделі суду присяжних і введення інституту мирових суддів.
До бажаних доповнень судової реформи в Україні, які мають корегуючий характер, відносяться наступні: введення практики перегляду раніше прийнятих рішень суддів, викритих в корупції і винесенні завідомо неправосудних рішень; впровадження зовнішнього оцінювання діяльності суддів за допомогою онлайн інструментів; впровадження щорічних репрезентативних опитувань громадської думки України про якість роботи судової системи.
Дані заходи враховують досвід інших країн і спрямовані на підвищення якості правосуддя і підвищення довіри народу України до судової системи країни.

Передумови сучасної судової реформи в Україні

Судова реформа, що почалася після Революції гідності, не є першою за період незалежності України. Експерти Центру Разумкова зазначили в аналітичному матеріалі, освяченому судову реформу 2010 р .: «Система правосуддя в Україні з моменту здобуття державою незалежності фактично знаходиться в стані постійного реформування. Як правило, кожен реформаторський захід у цій сфері вводиться під гаслами забезпечення незалежності судової влади, зближення національної судової системи і судочинства з міжнародними та європейськими нормами і стандартами ».
У квітні 1992 року парламент схвалив Концепцію судово-правової реформи в Україні, в ході якої необхідно: 1) гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади; 2) реалізувати демократичні ідеї правосуддя; 3) створити систему законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади; 4) забезпечити спеціалізацію судів; 5) максимально наблизити суди до населення; 6) чітко визначити компетенцію різних ланок судової системи; 7) гарантувати право громадянина на незалежний і неупереджений суд.
21 червня 2001 Верховна Рада прийняла десять законів - «Про внесення змін до Закону України« Про судоустрій України »; «Про внесення змін до Закону України« Про арбітражний суд »; «Про внесення змін до Закону України« Про статус суддів »; «Про внесення змін до Закону України« Про органи суддівського самоврядування »; «Про внесення змін до Закону України« Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України »; «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України», «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України»; «Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України»; «Про внесення змін до Законів України« Про міліцію »,« Про попереднє ув'язнення »,« Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі »; «Про внесення змін до Закону України« Про прокуратуру ». Всі закони вступили в чинності 5 липня 2001, крім останнього, який був прийнятий після вето Президента 12 липня 2001 з урахуванням його пропозицій. Перебудова судової системи на підставі прийнятого пакета законів отримала назву «малої судової реформи», оскільки ґрунтувалася на принципі: реалізація норм Конституції шляхом мінімальних змін в законодавстві і судовій системі. У той же час, комплексна судова реформа не має обмежитися «малими», косметичними перетвореннями в системі судів і судочинство. Ухвалення пакету законів по малої судової реформи є лише етапом для побудови системи правосуддя на якісно нових принципах.
У травні 2006 року була прийнята Концепція вдосконалення судівства для утвердження справедливого суду в Україні, якій передбачалося здійснити ряд заходів з метою забезпечення: 1) доступності правосуддя; 2) справедливої судової процедури; 3) незалежності, неупередженості та професіоналізму суддів; 4) юридичної визначеності, однаковості судової практики і відкритості судових рішень; 5) ефективності судового захисту.
Ухвалення з інтервалом в півтора десятиліття концептуальних документів з повторюваними завданнями переконливо говорить про те, що ці завдання не були вирішені. Особливо важливо повторення в концепціях 1992 і 2006 років такого завдання, як забезпечення незалежності судових органів.
Судовою реформою 2010 року іноді називають прийняття Верховною Радою України 7 липня 2010 р Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Цей прийнятий без експертного висновку Венеціанської комісії Закон викликав нерозуміння як у значної частини українських експертів, так і з боку міжнародної спільноти. В своєму висновку, ухваленому 15 - 16.10.2010 р, Венеціанська комісія відзначила, що, хоча багато положень закону вдосконалено, порівняно з попереднім законопроектом, основні критичні зауваження, викладені в попередньому висновку, залишаються актуальними. Із висновків Венеціанської комісії з даного Закону випливає, що, незважаючи на деякі позитивні зміни, прийняттям закону вирішити проблему політизації та непрозорості процесу призначення та звільнення суддів не вдалося.
20 травня 2015 указом президента України було затверджено Стратегію реформування судоустрою, судочинства і суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки. Метою Стратегії є визначення пріоритетів реформування системи судоустрою, судочинства і суміжних правових інститутів для практичної реалізації принципу верховенства права та забезпечення функціонування судової влади, яка відповідає суспільним очікуванням незалежного і справедливого суду, а також європейським цінностям і стандартам захисту прав людини.
Таким чином, Стратегія реформування судоустрою від 2015 року є не менше ніж п'ятою офіційної спробою вирішити проблеми незалежного і справедливого суду в країні. Актуальність даного завдання підтверджується публічними виступами вищих посадових осіб України.
Головне завдання в Україні - не тільки створення антикорупційного суду, а й забезпечення справедливого судочинства в рамках єдиної оновленої судової системи, заявив 17.10.2017 р в ході виступу в Страсбурзі на засіданні Парламентської асамблеї Ради Європи президент України Петро Порошенко.
Завданнями Стратегії реформування судоустрою, судочинства і суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки є:
визначення кола проблем і визначення їх причин, які необхідно усунути шляхом реформування судоустрою, судочинства і суміжних правових інститутів;
визначення напрямків, заходів і етапів реформування судоустрою, судочинства і суміжних правових інститутів;
забезпечення належного рівня координації та стратегічного планування процесу реформування;
визначення орієнтирів для розробки відповідного плану дій щодо реалізації Стратегії, а також очікуваних результатів і показників реалізації реформи системи судоустрою, судочинства і суміжних правових інститутів;
підвищення ступеня довіри суспільства до судової влади і суміжних правових інститутів.
Таким чином, головною передумовою реформи судової системи України є її невідповідність нормам європейської спільноти в частині справедливості і незалежності судів.

Огляд поточної судової реформи

У відповідність до Стратегії реформування судоустрою від 2015 р реформування системи судоустрою, судочинства і суміжних правових інститутів проводитися в два етапи:
перший етап - невідкладне поновлення законодавства, спрямоване на відновлення довіри до судової влади і суміжних правових інститутів в Україні;
другий етап - системні зміни в законодавстві, в тому числі прийняття змін до Конституції України та комплексну побудову інституційної спроможності відповідних правових інститутів.
До першого екстреного етапу судової реформи відноситься Закон України від 12 лютого 2015 «Про забезпечення права на справедливий суд». Закон уточнив і значно розширив підстави для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Список збільшився до 14 підстав, включаючи відмову громадянам у доступі до правосуддя, безпідставне затягування або неприйняття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги, будь-яке інше порушення закону. Розширився також перелік дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до суддів. Закон гарантував відкритість судового засідання, надавши можливість брати участь в судовому засіданні не тільки сторонам спору, а й стороннім особам, представникам засобів масової інформації. Будь-яка людина отримала право використовувати відео- і аудіозапис без спеціального дозволу суду. Закон повернув Верховному Суду право самостійно вирішувати будь-які справи, а також розширив підстави для перегляду судових актів нижчестоящих судів.
Експертами було зроблено висновок про позитивний характер змін, які несе даний Закон. У той же час, він не міг повною мірою працювати без внесення змін до Конституції та низки інших законів України. Зазначений нормативно-правовий акт вимагає уважної оцінки і ретельного моніторингу практичних труднощів його застосування і подальшої глибокої реформи судової системи для її злагодженої роботи з метою захисту прав і законних інтересів фізичних осіб та суб'єктів господарювання.
Другий етап судової реформи, у відповідності з формулюванням Стратегії «комплексної побудови інституційної спроможності відповідних правових інститутів» може бути як завгодно довгим, час його завершення не визначене. У той же час, до кінця 2017 року були не здійснені «системні зміни в законодавстві, в тому числі прийняття змін до Конституції України».
30 вересня 2016 року в Україні вступили в силу   конституційні зміни в частині правосуддя і новий закон «Про судоустрій і статус суддів », згідно з якими вищі спеціалізовані суди та Верховний Cуд ліквідовано і замість них було створено новий Верховний Суд з касаційними палатами: адміністративної, господарської, кримінальної та цивільної, а також Великої палати Верховного Суду , які розглядають, зокрема, юрисдикційні спори.
21 грудня 2016 року було прийнято Закон України «Про Вищу раду правосуддя». Вища рада правосуддя, в порівнянні з Вищою радою юстиції, на базі якого він створюється, є колегіальним органом суддівського самоврядування, наділений значно більшими повноваженнями і в силу цього сприяє автономізації судової гілки влади.
27 липня 2017 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України   визначила переможців конкурсу   на 120 посад суддів нового Верховного Суду. 29 вересня Вищий рада правосуддя   рекомендував Президенту України для затвердження його указом 111 кандидатів .Однак Громадська рада доброчесності   закликала Президента не затверджувати кандидатури суддів Верховного Суду до завершення судової перевірки можливих порушень при відборі. У громадської Ради були нарікання до 30 кандидатам з 120 відібраних. Серед таких нарікань - наявність незадекларованого майна або майна з заниженою в деклараціях вартістю, великі статки, участь у винесенні рішень у справах учасників Революції гідності. Однак, Вища кваліфікаційна комісія представила Президенту для призначення 25 з цих 30 осіб.
2 серпня 2017 року Закон України «Про Конституційний Суд» був опублікований в газеті Верховної Ради України «Голос України» і набув чинності. Зазначений закон був прийнятий парламентом 13 липня. Закон визначає форми звернення до Конституційного Суду, як конституційне подання, конституційне звернення, конституційна скарга, і порядок прийняття звернень до Конституційного Суду. Зміни до Закону України «Про Конституційний суд» надали можливість громадянам подавати скарги в разі порушення їх прав на невідповідність законів України її Конституції . Введено правовий механізм конституційної скарги громадян. Які прогнози можна зробити про роботу цього механізму з урахуванням досвіду країн, де конституційна скарга вже використовується?
Громадяни мають право подавати конституційні скарги безпосередньо в конституційні суди далеко не в усіх країнах. Таке право є у громадян Австрії, Німеччини, Іспанії, Хорватії, Чехії, Росії. Відносно недавно, в 2010 році, таке право було надано громадянам Франції. В ряді країн такого права немає. В Італії з ініціативи громадян питання про порушення прав і свобод може бути поставлене тільки перед судами нижчої інстанції. Конституційний суд Італії розглядає питання порушення прав громадян лише за зверненням суду нижчої інстанції. Право на безпосередню конституційну скаргу характерно головним чином для демократій, хоча жорсткого пов'язування право на таку скаргу і рівнем демократії немає: громадяни Казахстану і РФ мають таке право вже чверть століття і більше.
Загальні принципи роботи конституційних судів зі скаргами громадян однакові у всіх країнах, де є такий механізм. Основних відмінностей дві:
1. Величина списку нормативних документів, які можуть оскаржуватися громадянами. Наприклад, в Федеральний конституційний суд ФРН громадяни та організації можуть оскаржити будь-які акти державної влади, в тому числі правозастосовні документи і судові рішення.
В Україні, як і у Франції або Росії, право громадян істотно обмежене. Громадяни можуть оскаржувати тільки одну групу документів - закони. Конституційність інших нормативних актів, наприклад, указів президента, постанов уряду, не підлягає розгляду за скаргами громадян.
2. Розмір списку прав і свобод, які можуть оскаржуватися в скаргах громадян. Є різні підходи щодо визначення кола прав і свобод, порушення яких можуть оскаржуватися в КС. У Конституції Іспанії міститься закритий перелік прав, за якими можливе оскарження в КС. Це цивільні і політичні права, а також право на відмову від військової служби за мотивами переконань. У РФ громадянин або об'єднання громадян можуть оскаржувати конституційність законів, які містять можливість порушень конституційних прав.
Конституційний Суд Російської Федерації розглядає скарги громадян на порушення конституційних прав і свобод громадян у відповідність з Федеральним конституційним законом «Про Конституційний суд РФ». У цього Закону - номер один в своїй групі. Тобто це перший прийнятий в Росії конституційний закон, він прийнятий 21.07.1994 року.
У відповідність з цим Законом, Конституційний суд:
вирішує справи про відповідність Конституції Російської Федерації:
федеральних законів, нормативних актів Президента Російської Федерації, Ради Федерації, Державної Думи, Уряду Російської Федерації;
за скаргами на порушення конституційних прав і свобод громадян перевіряє конституційність закону, застосованого в конкретній справі.
Скарги допустимі в тому випадку, коли оспорюваний закон був застосований у конкретній справі, і це можна підтвердити; коли скарга подана не більше ніж через рік після розгляду справи в суді.
У разі, якщо Конституційний суд ухвалив рішення про неконституційність закону або конкретної норми закону, справа переглядається в звичайному порядку, а громадянину або об'єднання громадян виплачується компенсація, в тому числі за фактично витрачений на судовий розгляд час.
Які теми звернень популярні, якщо вірити офіційному сайту Конституційного суду Росії? За перше півріччя 2017 року на першому місці - кримінальне право і процес; на другому - конституційний статус особистості (система прав і обов'язків громадянина у відносинах з державою); на третьому - питання цивільного судочинства.
Хто звертається до КС Росії? У 2016 році всього подано 14031 звернення, з них 14000 - звернення громадян та їх об'єднань. Очевидно, що звернення громадян складають переважну більшість всіх звернень. Більшість звернень, що надійшли, Конституційний суд РФ не приймає до розгляду як невідповідні. Така ж практика склалася в інших країнах, де громадяни мають право подавати конституційні скарги. У ФРН Конституційний суд приймає приблизно 2,5 % звернень, що надійшли. 
Яка статистика рішень за змістом, тобто скільки рішень КС РФ визнає конституційними, і скільки - неконституційними?
 За перше півріччя   2017 року КС РФ визнав конституційними 13 оспорюваних нормативних положень, в тому числі з виявленням конституційно-правового сенсу. 10 положень визнані повністю або частково неконституційними. Роз'яснення конституційно-правового сенсу норм іноді має важливе правозахисний значення, навіть якщо сам закон визнаний відповідним Конституції. Наприклад, 7 липня 2016 року КС виявив конституційно-правовий зміст положень статей 165 «Судовий порядок отримання дозволу на виробництво слідчої дії» і 183 «Підстави і порядок виробництва виїмки» КПК Російської Федерації, вказавши, зокрема, що з дослідженням органами, що здійснюють кримінальне переслідування , і примусового вилучення в ході обшуку не підлягають такі матеріали адвокатського провадження, що стосуються довірителя адвоката, які містять відомості,що не виходять за рамки надання професійної юридичної допомоги як у кримінальній справі, в якій адвокат є захисником, так і по інших справах, що перебувають у провадженні адвоката. Таке визначення об'єктивно обмежує свавілля слідчих органів.
Що показав досвід роботи Конституційного суду РФ з розгляду скарг громадян?
Більшість скарг, що надходять не підвідомчі Конституційному суду. Одна з причин - громадянин може звернутися в цей суд тільки в тому випадку, коли його права і свободи порушені саме законом, а не іншим нормативним актом. Люди часто намагаються оскаржити укази Президента або постанови Уряду.
Кількість звернень до Конституційного суду неухильно зростає по роках. Так, у 2000 році надійшло 10983 звернення, в 2016 році - 14031 звернення.
Термін від подачі заяви до прийняття рішення досить великий (з точки зору громадянина, оскільки мова йде про захист прав і свобод) і становить 6 - 9 місяців.
Норма про остаточність рішень Конституційного суду і неможливості перегляду фактично обмежує права громадян.
Для заявників рішення Конституційного суду мають зворотну силу, але для інших людей, чиї права і свободи були порушені - не має. Це обмежує соціально-політичний ефект рішень КС за скаргами.
Скарги громадян в КС є ефективним інструментом захисту прав і свобод. Так, тільки норми Кримінально-процесуального кодексу визнавалися неконституційними більше 30 разів.
Розгляд Конституційним судом скарг суд іноді фактично вводить нові норми права. Наприклад, в Постанові від 17 лютого 2015 року Конституційний суд РФ встановив, що не допускається проведення повторної прокурорської перевірки щодо некомерційної організації по тим же фактам, що були в первісній перевірці.  
Визначення КС щодо роз'яснення конституційно-правового сенсу об'єктивно можуть обмежувати свавілля слідчих та інших «правоохоронних» органів.

3 жовтня Верховна Рада прийняла закон про зміни процесуального законодавства в рамках судової реформи.   

Найважливіші зміни, здійснені в ході судової реформи
З процесу призначення суддів була виключена Верховна Рада. За новим порядком суддів відбирає Вища рада правосуддя (раніше називався Вищою радою юстиції), а затверджує Президент. Офіційні представники адміністрації Президента заявили в коментарях, що процедура затвердження буде формальністю, і Президент буде просто автоматично підписувати подання від Вищої ради правосуддя.
Верховний суд був сформований заново на основі конкурсу. У конкурсі брали участь не тільки судді, але також адвокати та науковці, які мають науковий стаж. Серед призначених у 2017 році 113 (з 120) членів Верховного Суду 95% раніше не були членами ВС, а 20 % були суддями (80 % відібраних на посади суддів Верховного Суду кандидатів є чинними суддями вищих і апеляційних судів).     
Верховний Суд став єдиною касаційною інстанцією. ВС за відповідною скаргою розглядатиме касацію лише один раз. Всі спеціалізовані вищі суди ліквідуються.
Громадяни отримали можливість у разі порушення їх прав звертатися зі скаргами про невідповідність законів України її Конституції до Конституційного Суду.
Передбачена можливість залучення до участі в розгляді справи складних випадках експертів з питань права. В якості експерта з питань права може залучатися особа, яка має науковий ступінь і є «визнаним фахівцем в області права».
Новий порядок виклику відповідача, місце проживання, перебування, місцезнаходження або місце роботи якого невідоме, шляхом оголошення на офіційному сайті судової влади України. Це означає, що особи, які не отримали повістку, офіційно вважаються викликаними до суду, якщо таке оголошення зроблено.
Право суду зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування витрат відповідача на професійну юридичну допомогу. Подібне забезпечення судових витрат може застосовуватися, якщо: позов має ознаки свідомо необгрунтованого; позивач не має майна, достатнього для відшкодування судових витрат відповідача в разі відмови в позові. Якщо ж позивач не внесе зазначену суму, суд має право відмовити йому в позові.  
Право суду зобов'язати учасника справи авансом сплатити витрати, пов'язані з призначенням експертизи, викликом свідка, залученням спеціаліста або перекладача.
Розширення використання інформаційних технологій в судочинстві, зокрема, використання засобів електронного зв'язку з відповідними механізмами ідентифікації та безпеки. Наприклад, учасникам справи забезпечується можливість брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, не покидаючи свого житла або робочого приміщення, а для свідків, експертів - в приміщенні іншого суду. Стане можливим подача позову в електронній формі. У цьому випадку судовий збір буде менше.
Створення Єдиного державного реєстру виконавчих документів. За планом ініціаторів, створення такого реєстру позбавить необхідності отримувати в суді виконавчі документи в паперовій формі. Виконавчі документи можна буде подати в орган виконавчої служби також в електронній формі.

До кінця 2017 не були виконані наступні вже проголошені заходи судової реформи:
Не створено Вищий антикорупційний суд, який повинен розглядати справи, що надходять від Національного антикорупційного бюро.  

Прогнозовані в результаті впровадження новацій проблеми судової системи
Високе навантаження на суддів Верховного Суду. 
За оцінкою, в ліквідованих спеціалізованих вищих судах накопичилося від 50 000 до 70 000 не розглянутих справ. Вони надійдуть новопризначеним суддям Верховного суду. Виникають дуже широкі можливості для службових зловживань через довільне визначення черговості розгляду справ.   
Ухвалення неправових рішень в результаті низької кваліфікації ряду суддів нового Верховного Суду, які не мають досвіду роботи суддями.
Можливість фактичного підпорядкування суддів Верховного Суду Президенту в результаті нової процедури затвердження на посаді, яка передбачає затвердження суддів указом Президента. Виникає можливість відмови затвердити суддю або затягування прийняття рішення про його призначення, що може привести до закулісних домовленостей про лояльність судді.
Скорочення можливостей звертатися до суду людей з невисоким рівнем доходів. Таке скорочення може виникнути в результаті зловживання суддів правом зобов'язати авансом сплатити учасників справи ряд витрат (експертизи, виклик свідків, залучення перекладача та ін.).

Центр політико-правових реформ та ряд інших організацій назвали основні недоліки реформи українського судочинства (Оприлюднене на сайті ЦППР заяву підписали Центр політико-правових реформ, група «Судова реформа» реанімаційний пакет реформ, Центр протидії корупції, Фонд DEJURE, ЧЕСНО. Фільтруй суд, Автомайдан, Всеукраїнська ліга юристів проти корупції):
1.         Надання суддям значних репресивних повноважень (накладати штрафи за дії, які йому здаються порушенням або зловживанням), що в умовах корумпованої судової системи можуть обернутися проти сумлінних учасників процесу (ч. 149 ЦПК, ст. 149 КАС, ст. 136 ГПК в редакції законопроекту) . Такі повноваження можна вводити в дію тільки в разі успішного очищення суддівського корпусу і впевненості, що самі судді не будуть ними зловживати. Більш того, за одні й ті ж дії суд зможе накласти штраф і одночасно притягнути до адміністративної відповідальності.
2.         Суд зможе обмежити доступ до зали судових засідань людей, які бажають бути присутніми у відкритому судовому засіданні, зважаючи на відсутність «вільних місць» (ч. 2 ст. 7 ЦПК, ч. 3 ст. 10 КАС, ч. 3 ст. 9 ГПК в редакції законопроекту ). Це положення дозволить суддям уникати громадського контролю, призначаючи розгляд справ в кабінетах або маленьких залах.
3.         Суд на свій розсуд зможе заборонити фотофіксацію або відеозапис відкритого судового засідання, якщо вони «заважають ходу судового процесу» (ч. 7 ст. 7 ЦПК, ч. 8 ст. 10 КАС, ч. 8 ст. 9 ГПК в редакції законопроекту). Заборона судді може стати перешкодою громадськості стежити за судовими процесами в суспільно важливих справах.
4.         Суд не буде публічно проголошувати судові рішення, прийняті за результатами закритого судового засідання (ч. 18 ст. 7 ЦПК, ч. 17 ст. 10 КАС, ч. 18 ст. 9 ГПК в редакції законопроекту), що є порушенням статті 6 Європейської конвенції з прав людини, де вказано, що судові рішення в будь-якому випадку проголошуються публічно.
5.         Законопроект запроваджує адвокатську монополію на представництво в судах негайно, а не поступово, як це передбачено конституційними змінами, оскільки не містить ніяких перехідних положень з цього питання. Це дасть можливість судам не допускати до представництва інтересів осіб, які не мають статусу адвоката, керуючись процесуальними кодексами.
6.         Законопроект дає сторонам можливість залучати «експертів в області права» для роз'яснення суду як застосовувати норми українського права при наявності прогалин у регулюванні (ст. 74, 115, 116 ЦПК, ст. 69, 112, 113 КАС, ст. 71, 109, 110 ГПК в редакції законопроекту). Послуги таких «експертів» включаються до судових витрат і можуть бути стягнуті з боку, яка програє справу. Очевидно, ці норми є результатом лобіювання інтересів вчених-юристів, які отримають додаткові можливості для заробітку за рахунок учасників процесу, хоча реальної необхідності в їх залученні немає, адже сам суд є експертом в області права.
7.         Суддя зможе таємно зустрічатися з кожної зі сторін окремо, при цьому предмет розмови не може бути зафіксований навіть учасником процесу під страхом відповідальності (ч. 9 ст. 204, п. 5 ч. 1 ст. 149 ЦПК, ч. 9 ст. 186, п. 4 ч. 1 ст. 149 КАС, ч. 10 ст. 189, п. 5 ч. 1 ст. 136 ГПК в редакції законопроекту). Це дасть можливість судді вимагати неправомірну вигоду від сторони, не боячись відповідальності.
8.         Законопроект не дає можливість свідку брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза приміщенням суду (ч. 6 ст. 213 ЦПК, ч. 6 ст. 195 КАС, ч. 6 ст. 198 ГПК в редакції законопроекту), тоді як учасники справи можуть скористатися такою можливістю. Такий стан буде перешкоджати розгляду справ, де свідки перебувають за кордоном або на окупованій або неконтрольованої території України.
9.         В адміністративному судочинстві, де сьогодні діє презумпція вини відповідача - органу влади і саме він зобов'язаний доводити правомірність своїх рішень, суд отримає можливість перекласти обов'язок доведення порушення прав позивача-громадянина (ч. 4 ст. 77, ч. 2 ст. 264 КАС у редакції законопроекту). Це значно послаблює можливості звичайної особистості у відстоюванні своїх прав в адміністративному суді та підриває саму сутність адміністративного судочинства.
10.  В адміністративному судочинстві буде заборонено забезпечувати позов шляхом призупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язки здійснювати дії, що випливають з такого рішення (п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС в редакції законопроекту ). Чиновник зможе прикривати свої незаконні рішення або дії, які оспорює позивач, виконанням якої інструкції і суд не зможе зупинити незаконну діяльність такого чиновника в порядку забезпечення позову. Це послабить захист людини від свавілля чиновників і органів влади.
11.  Легалізується розгляд справ в разі, коли з вини суду учасник справи своєчасно не одержав повідомлення. Так, у великій кількості адміністративних справ, зокрема у виборчих спорах, спорах про обмеження свободи мирних зібрань, оскарження адміністративних стягнень, учасник справи буде вважатися належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, з моменту направлення такого повідомлення (ч. 2 ст. 268 КАС в редакції законопроекту). І навіть, якщо такий напрямок відбулося за хвилину до початку судового засідання, особа буде вважатися належно повідомлених.
12.  У кримінальному процесі сторони провадження, в тому числі і сторона захисту, позбавляються права самостійно вибирати і залучати судового експерта. Повноваження залучати експерта матимуть тільки слідчий суддя і суд (ст. 242, 243, 244, 332, 509 КПК в редакції законопроекту). При цьому монополію в здійсненні судових експертиз будуть мати тільки державні спеціалізовані установи. Це призведе до суттєвого звуження права на захист і конституційного принципу змагальності сторін.
13.  У кримінальному процесі термін досудового розслідування буде обчислюватися з моменту реєстрації інформації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, а не моменту повідомлення про підозру, як тепер (ст. 219 КПК в редакції законопроекту). Такий крок буде мати катастрофічні наслідки для потерпілих. Адже кількість відмов на початку розслідування при неочевидних злочинах значно зросте, оскільки слідчі не будуть брати на себе відповідальність розслідувати ці злочини так швидко. Більшість справ будуть закриті, оскільки розслідувати їх за три або шість місяців неможливо. Ці зміни унеможливлять ефективну роботу всіх органів досудового розслідування, що призведе до ще більшої безкарності в суспільстві.

Плани подальшої реалізації реформи

Вища рада правосуддя прийняла План дій щодо реалізації положень Стратегії на 2016 - 2017 роки. Аналіз цього документу дозволяє зрозуміти, які заходи реформи ще не реалізовані, а які заходи взагалі не планувалися в ході цієї реформи.
План дій складається з 12 розділів:
1.         Забезпечення незалежності, неупередженості та неупередженості суддів. Оптимізація суддівського управління і системи кар'єрного просування.
2.         Підвищення професійного рівня суддів.
3.         Підвищення прозорості діяльності суддів і рівня їх відповідальності.
4.         Підвищення ефективності правосуддя та оптимізації повноважень судів різних юрисдикцій.
5.         Підвищення прозорості та відкритості суддів.
6.         Посилення гарантій здійснення адвокатської діяльності, забезпечення доступності юридичної допомоги.
7.         Реорганізація системи виконання судових рішень та підвищення ефективності виконавчого провадження.
8.         Приведення повноважень і діяльності органів прокуратури до європейських стандартів.
9.         Удосконалення процесуального забезпечення справедливості і права на захист в кримінальному провадженні.
10.  Підвищення рівня ефективності роботи судових і правоохоронних органів в боротьбі з організованою злочинністю і випадками корупції.
11.  Підвищення ефективності запобігання злочинам та реабілітації засуджених та вдосконалення системи виконання покарань.
12.  Забезпечення належної координації та фінансування органів судоустрою, судочинства і суміжних правових інститутів. Забезпечення єдності інформаційної системи.
Серед запланованих Планом нововведень є такі, обґрунтованість яких далеко не очевидна. За цими пунктами Плану доцільно проведення експертних і громадських обговорень:
посилення ролі судового збору як джерела фінансування судової системи, підвищення розміру ставок судового збору в майнових та інших спорах, одночасно забезпечуючи належний рівень доступу до правосуддя;
запровадження обов'язку адвоката мати робоче місце.

Необхідні доповнення судової реформи в Україні: інституційні доповнення
             
До системних і принципово важливим доповненням судової реформи, що створює нові інститути і не передбачених Планом дій щодо реалізації положень Стратегії реформування судоустрою, судочинства і суміжних правових інститутів на 2016 - 2017 роки, відносяться введення англо-саксонської моделі суду присяжних і введення інституту мирових суддів.

Введення інституту присяжних (у відповідність до англо-саксонської моделі)
Присяжні прямо названі в Конституції України, але фактично суду присяжних в країні немає. Основною відмінністю суду присяжних від звичайного суду (за участю одного судді або трьох професійних суддів) є роздільне співіснування в ньому «суддів права» (професійні юристи) і «суддів факту» (колегія присяжних засідателів, яка складається, як правило, з осіб, які не є юристами). Якщо цього поділу немає, і професійні судді працюють разом з представниками народу, необхідно говорити не про суд присяжних, а про шеффенскі суди.
Шеффенскі суди прийняті, наприклад, на їх батьківщині в Німеччині, а також в Україні. Радянська система народних засідателів є варіантом шеффенского суду. У шеффенского суді суддя має, по суті, необмежені можливості впливу на рішення представників народу. Шеффенска система може бути ефективною. Але тільки для товариств з надзвичайно високою правовою культурою. Прийнята в Україні система «присяжний суддів» / народних засідателів продемонструвала свою низьку ефективність.
Для оцінки застосовності суду присяжних в Україні надзвичайно корисний російський досвід. У Росії ж в ході судової реформи 90-х років минулого століття були створені саме суди присяжних. В ході контрреформ, які йдуть вже півтора десятиліття, була створена система імітаційного правосуддя, в рамках якого б'ється в конвульсіях такий рудимент народного представництва, як суд присяжних.
Суди присяжних традиційно розглядаються в якості «судів справедливості». Це підтверджується статистикою судових рішень в РФ. Професійні судді виносять менше 1 % виправдувальних вироків, тоді як суди присяжних      -   13 - 25% в різні роки. У 2016 році, за даними Судового департаменту Верховного суду, в першій інстанції закінчені 239 справ за участю присяжних. З 361 підсудного за участю присяжних 60 було виправдано, що становить 17% відсотків, ще 85 справ повернуто прокурору. При цьому кількість вироків, винесених без участі присяжних, більше на три порядки. За даними Судового департаменту Верховного Суду (Звіт про кількість залучених до кримінальної відповідальності і видах кримінального покарання за 12 місяців 2016 року), в 2016 році за всіма складам Кримінального кодексу (КК) засуджено 740 380 осіб (до позбавлення волі - 206 304 особи), виправдано +1493 (0,2%, якщо рахувати з особами, за якими справа припинена за реабілітуючими підставами - 1,5%).   
Масштаб застосування суду присяжних в РФ невеликий. За 1 рік суди присяжних в РФ у другому десятилітті нашого століття в середньому виносять до 300 вердиктів (максимальна кількість вердиктів в пострадянський період - близько 600 в 2010 році). Суд присяжних вибирають тільки 12% обвинувачених, які мають на нього право. У США в рік присяжними виноситься близько 160 тисяч вердиктів. У XX столітті в Російській імперії щорічно виносилося близько 40 тисяч вердиктів. Причини цього будуть розкриті нижче, тут необхідно назвати головну з них. Це відсутність політичної волі до розвитку інституту суду присяжних. В умовах імітації системи правосуддя нинішнім російським режимом суд присяжних не може бути повноцінним і широко поширеним.
Суд присяжних в РФ має конституційну основу: у відповідність до статті 32 Конституції Російської Федерації громадяни Росії мають право брати участь у здійсненні правосуддя. Одна з форм такої участі - розгляд певної категорії кримінальних справ в суді присяжними засідателями. Однак, прямої вказівки на інститут присяжних в Конституції РФ, на відміну від України, немає.
До правових основ суду присяжних відноситься також Кримінально-процесуальний кодекс (КПК) РФ. Стаття 30 КПК встановила, що «суддя федерального суду загальної юрисдикції і колегія з дванадцяти присяжних засідателів - за клопотанням обвинуваченого кримінальні справи про злочини, зазначені в пункті 1 частини третьої статті 31 цього Кодексу, за винятком кримінальних справ про злочини, передбачені статтями 131 частиною п'ятою , 132 частиною п'ятою , 134 частиною шостою , 212 частиною першою , 275 , 276 , 278 , 279 , 281    Кримінального кодексу Російської Федерації ». Пункт 1 частини 3 статті 31 КПК встановив, що Верховному суду республіки, крайового чи обласного суду, суду міста федерального значення, суду автономної області, суду автономного округу, окружного (флотського) військового суду підсудні: кримінальні справи про злочини, передбачені статтями 105 частиною другою , 131 частиною п'ятою , 132 частиною п'ятою , 134 частиною шостою , 210 частиною четвертою , 228.1 частиною п'ятою , 229.1 частиною четвертою , 277 , 281 частиною третьою , 295 , 317 , 357    Кримінального кодексу Російської Федерації, за винятком кримінальних справ, за якими відповідно до положень Кримінального кодексу Російської Федерації в якості найбільш суворого виду покарання не можуть бути призначені довічне позбавлення волі або смертна кара, а також кримінальні справи про злочини, передбачені статтями 126 частиною третьою , 209 , 211 частинами першою    -   третьої 212 частиною першою , 227 , 275 , 276 , 278 , 279 , 281 частинами першою  і   другий 353    -   356 358 , 359 частинами першою  і   другий 360 Кримінального кодексу Російської Федерації.   
Впровадження суду присяжних в Росії зайняло чимало часу. Пілотне впровадження суду присяжних в РФ почалося з 1993 - 1994 років, в 9 суб'єктах Федерації. Новий КПК, прийнятий в 2001 році, зробив суд присяжних повсюдним з 2003 року. У Чеченській Республіці впровадження суду присяжних фактично відбулося в 2010 році. На думку відомого експерта по російському суду присяжних Сергія Пашина, саме поетапність впровадження суду присяжних призвела до того, що він взагалі є в РФ. 
В яких випадках обвинувачений має право клопотати про суд присяжних?
Обвинувачений має право заявити клопотання на розгляд його кримінальної справи судом першої інстанції в складі професійного судді і колегії з дванадцяти присяжних засідателів у разі, якщо він обвинувачується:
у кримінальній справі, по якому може бути призначені довічне позбавлення волі або смертна кара, за наступними статтями:
105 « Вбивство » частини другої, 
210 «Організація злочинного співтовариства (злочинної організації)» частиною четвертою, 
228.1 «Незаконні виробництво, збут або пересилання наркотичних засобів ...» частиною п'ятою, 
229.1 «Контрабанда наркотичних засобів ...» частиною четвертою, 
277 «Посягання на життя державного чи громадського діяча», 
281 «Диверсія», частиною третьою,
295 «Посягання на життя особи, яка здійснює правосуддя або попереднє розслідування», 
317 «Посягання на життя працівника правоохоронного органу», 
357 « Геноцид »; 
або у кримінальній справі за наступними статтями, які не передбачають довічне позбавлення волі:
126 «Викрадення людини» частиною третьою (санкція до 15 років), 
209 « Бандитизм » (санкція до 20 років), 
211 «Викрадення судна повітряного або водного транспорту або залізничного рухомого складу» частиною першою - третьою,   
227 « Піратство », 
353 «Планування, підготовка, розв'язання або ведення агресивної війни», 
354 «Публічні заклики до розв'язування агресивної війни», 
355 «Розробка, виробництво, накопичення, придбання або збут зброї масового ураження», 
356 «Застосування заборонених засобів і методів ведення війни», 
358 « Екоцид », 
359 « найманство », частинами першою і другою, 
360 «Напад на осіб чи установи, які користуються міжнародним захистом». 
Станом на липень 2017 року був 20 статей КК, за якими можливий суд присяжних. На початку процесу впровадження судів присяжних в РФ таких статей було 47, за підрахунками Сергія Анатолійовича Пашина, головного ініціатора введення суду присяжних в сучасній Росії.
Кримінальну справу, в якому бере участь кілька підсудних, розглядається судом за участю присяжних засідателів у відношенні всіх підсудних, якщо хоча б один з них заявляє клопотання про розгляд кримінальної справи судом в даному складі.
Якщо підсудний не заявив клопотання про розгляд його кримінальної справи судом за участю присяжних засідателів, то дана кримінальна справа розглядається іншим складом суду в порядку, встановленому законом.
Постанова судді про розгляд кримінальної справи за участю присяжних засідателів є остаточним. Подальша відмова підсудного від розгляду кримінальної справи судом за участю присяжних засідателів не приймається.
Розгляд кримінальних справ за участю присяжних засідателів федеральних судів загальної юрисдикції проводиться у Верховному Суді Російської Федерації, верховних судах республік, крайових, обласних судах, судах міст федерального значення, автономної області і автономних округів, окружних (флотських) військових судах.
Питання, пов'язані з організацією діяльності присяжних, регулюються Федеральним законом від 20.08.2004 N 113-ФЗ «Про присяжних засідателів федеральних судів загальної юрисдикції в Російській Федерації».
Відбір присяжних засідателів фактично є двох етапним.
Згідно ст. 3 цього Закону, присяжними засідателями не можуть бути:
особи, які не досягли 25 років;
особи, які мають непогашену чи не зняту судимість;
особи, визнані недієздатними або обмежені в дієздатності;
які перебувають на обліку в наркологічному або психоневрологічному диспансері.
Такі особи не включаються до списків присяжних, що складаються один раз в 4 роки на основі списку виборців методом випадкової вибірки. Виключають таких людей зі списку присяжних органи виконавчої влади муніципалітету або суб'єкта РФ. Потім, після ознайомлення громадян із списками присяжних, з цих списків виключаються з заявами самих громадян ще кілька категорій. Можуть бути виключені громадяни, які є:
а) особою, що не володіють мовою, якою ведеться судочинство;
б) особою, не здатним виконувати обов'язки присяжного засідателя за станом здоров'я, підтвердженого медичними документами;
в) особою, яка досягла віку 65 років;
г) особою, що заміщає державні посади або виборні посади в органах місцевого самоврядування;
д) військовослужбовцям;
є) громадянином, звільненим з військової служби за контрактом з органів федеральної служби безпеки, органів державної охорони або органів зовнішньої розвідки, - протягом п'яти років з дня звільнення;
е) суддею, прокурором, слідчим, дізнавачем, адвокатом, нотаріусом, посадовою особою служби судових приставів або приватним детективом - в період здійснення професійної діяльності і протягом п'яти років з дня її припинення;
Е.1) мають спеціальне звання співробітником органів внутрішніх справ, митних органів або органів і установ кримінально-виконавчої системи;
Е.2) громадянином, звільненим зі служби в органах і установах, зазначених у підпункті "Е.1" цього пункту, - протягом п'яти років з дня звільнення;   
ж) священнослужителем.
Слабким місцем даного етапу відбору присяжних є добровільний порядок подачі заяв про виключення зі списків присяжних. Тобто, якщо, наприклад, поліцейський вважає, що йому нічого не заважає бути присяжним, він не подає заяву про виключення зі списку.
В ході відбору присяжних для участі в конкретній кримінальній справі до участі в судочинстві в якості присяжних засідателів не допускаються особи:
підозрювані або обвинувачені у скоєнні злочинів;
які не володіють мовою, на якому ведеться слухання;
мають фізичні та / або психічні вади, що перешкоджають повноцінній участі в слуханні справи.
За час виконання присяжним засідателем обов'язків по здійсненню правосуддя йому виплачується компенсаційне винагороду, відшкодовуються судом витрати на відрядження і транспортні витрати на проїзд до місця знаходження суду і назад. Крім того, за присяжним засідателем на час виконання ним обов'язків зі здійснення правосуддя за основним місцем роботи зберігаються гарантії і компенсації, передбачені трудовим законодавством. Звільнення присяжного засідателя або його переведення на іншу роботу з ініціативи роботодавця в цей період не допускаються. Час виконання присяжним засідателем обов'язків по здійсненню правосуддя враховується при обчисленні всіх видів трудового стажу. Також на присяжного засідателя в період здійснення ним правосуддя поширюються гарантії незалежності та недоторканності суддів.
В ході процесу завдання присяжних зводиться до того, щоб відповісти на три головні питання: доведений факт злочину, чи доведено, що його вчинив підсудний, і чи винен він у скоєному злочині. У разі визнання підсудного винним ставиться питання про те, чи заслуговує він поблажливості. При цьому судді формулюють для присяжних списки питань, в яких часто буває кілька десятків пунктів.
Присяжні «повинні прагнути до прийняття одностайних рішень», але якщо цього не вдалося досягти протягом трьох годин, то вердикт приймається голосуванням.
Обвинувальний вердикт вважається прийнятим, якщо більшість присяжних проголосували за кожен з трьох ключових питань. Виправдувальним вважається вердикт, якщо не менше шести засідателів дали негативну відповідь хоча б на одне з трьох питань. Якщо при винесенні рішення голоси розділилися порівну, то приймається найбільш сприятливий для підсудного відповідь по кожному питанню.
Виправдувальний вердикт обов'язковий для головуючого судді, в цьому випадку суд виправдовує підсудного. Обвинувальний же вердикт присяжних не є обов'язковим для виконання судом. Якщо суддя визнає, що обвинувальний вердикт винесено щодо невинного, то приймається постанова про розпуск колегії присяжних і кримінальна справа направляється на новий розгляд іншим складом суду. Це рішення не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
З компетенції судів присяжних за час дії цього інституту були виключені такі статті, як тероризм, захоплення заручників, масові заворушення, державна зрада, шпигунство, насильницьке захоплення влади, згвалтування і сексуальні злочини проти дітей. Деякі склади злочинів «випали» з компетенції суду присяжних в силу того, що новий КК України 2001 року пом'якшив по ним покарання, і смертна кара або довічне ув'язнення вже не були передбачені (наприклад, державна зрада). У ряді випадків мотивом винятків стало те, що присяжні занадто часто виносять виправдувальні вироки. Наприклад, під час обговорення в Державній Думі в 2013 році питання про виключення такого складу, як сексуальні злочини стосовно дітей автор законопроекту депутат Ярова заявила, що присяжні занадто часто виправдовують обвинувачених.
У лютому 2016 Конституційний суд Росії встановив, що кримінальні справи по звинуваченню жінок в убивствах з обтяжливими обставинами (ч.2 ст.105 Кримінального кодексу) можуть бути розглянуті колегіями присяжних з 12 осіб в верховних судах республік, крайових або обласних судах. До цього жінки були позбавлені самої можливості на розгляд справи в суді присяжних, оскільки законодавство РФ не передбачає довічних вироків для жінок.             
3 грудня 2015 року президент РФ Володимир Путін у посланні Федеральним зборам запропонував розширити роль інституту присяжних при можливому скороченні їх числа в суді до 5-7 чоловік. Цілком очевидно, що це було спробою відповісти на запит суспільства на справедливість. В умовах, коли основні політичні склади злочинів виведені з підсудності судам присяжних, розширення інституту суду присяжних вже не загрожувало влади. Іншими словами, справи про побутові вбивства і деякі інші склади можна було, на думку влади, дати розглядати судам присяжних на районному та міському рівнях.   
Починаючи з 1 червня 2018 року, інститут присяжних засідателів почне функціонувати в районних (міських) і гарнізонних військових судах. Встановлено кількість присяжних засідателів для районних і гарнізонних військових судів - 6 осіб, в судах суб'єктів Російської Федерації і окружних військових судах число присяжних засідателів скоротиться з 12 до 8 осіб. Суд районного рівня за участю присяжних засідателів буде розглядати кримінальні справи про злочини, передбачені частиною другою ст. 105, ст. 277, 295, 317, 357 КК РФ, за клопотанням обвинувачених, щодо яких в силу ч. 2 ст. 57 КК РФ не може бути призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, а саме, по відношенню до жінок, осіб, які вчинили злочини у віці до вісімнадцяти років, чоловіків, які досягли до моменту винесення судом вироку 65-ти річного віку. Кримінальні справи, порушені за вказаними статтями КК РФ відносно інших осіб, як і раніше, будуть розглядатися судом суб'єкта РФ. Крім того, районний суд за участю присяжних засідателів, також за клопотанням обвинуваченого, буде розглядати кримінальні справи про злочини, передбачені частиною першою ст. 105 та частиною четвертою ст. 111 КК РФ (справи про вбивство, про умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, що спричинило смерть через необережність).
Судді РФ, як показало обговорення питання на З'їзді суддів в грудні 2016 року, надзвичайно скептично ставляться до перспектив масового впровадження судів присяжних. Вони кажуть про організаційну неготовність і нестачі фінансування. Можна припускати, що найближчим часом вердикти колегій присяжних не стануть масовим явищем в міських і районних судах.
Проблеми практичного функціонування судів присяжних наочно видно на прикладі справи про вбивство Бориса Нємцова, яке розглядалося Московським окружним військовим судом в 2016 - 2017 роках. Коротко розглянемо цей кейс. Колегія з 12 присяжних перебувала в нарадчій кімнаті три дні. Їй треба було відповісти на 26 питань, поставлених перед ними суддею Юрієм Житникова. Присяжним не вдалося прийти до одностайної думки з усіх питань, тому після закінчення трьох годин спірні питання були поставлені на голосування. 10 з 12 присяжних заявили про винність всіх 5 підсудних. В ході процесу було замінено 8 присяжних. Адвокат підсудного Бахаева Заурбек Садаханов заявив: «Була зачистка колегії присяжних, ми бачили. Вердикт абсолютно неправомочний, тому що ніяких доказів провини Бахаева слідство не надало. Таке можливо тільки в країні, де повністю відсутнє правосуддя ». Під час обговорення питань, на які повинні були відповідати присяжні, заперечення адвокатів обвинувачених не були враховані, суддя затвердив питання у своїй первісній версії. Проблемою цієї версії було те, що дії кожного з підсудних суддя запропонував присяжним оцінювати тільки сукупно з діями інших чотирьох підсудних.
В даний час в РФ вже склалася практика управління колегіями присяжних. Її основні елементи:
Підбір лояльних присяжних на етапі формування колегії. Апарати судів оцінюють поведінку присяжних, і в залежності від цього присяжні беруть участь або не беруть участь в інших процесах.
Обмеження відводів присяжних для участі в конкретному засіданні: не більше 1 невмотивованого відводу, обмеження в питаннях на етапі відводів (можна питати про судимість родичів, але не можна ставити питання, відповіді на які характеризують погляди людини).
Коригування складу колегії шляхом виключення нелояльних присяжних. Для цього застосовуються відводи з надуманих підстав, створення приводів для виведення зі складу колегії (присяжного може затримати по дорозі на засідання співробітник ГБДД, в результаті чого присяжний виключається з колегії).
Маніпулятивні або керуючі формулювання питань судді присяжним.
Заборони на надання присяжним в ході засідання інформації про проблеми етапу слідства, наприклад, про тортури. Випадкове згадка про тортури, навіть натяк, є приводом для відміни вироку.
Залякування присяжних, як було зроблено в ході процесу у Верховному суді Чеченської Республіки у справі громадян України Карпюка і Клиха.
Якщо механізми управління колегією присяжних не дають результату, застосовується скасування вердикту Верховним судом РФ. При необхідності, яка часто є політично мотивованою, Верховний суд скасовує виправдувальний вердикт колегії присяжних і направляє справу на новий розгляд. Так було в справі про вбивство Анни Політковської. Підставою для скасування вердикту стало те, що, на думку ВС РФ, колегія «пішла на поводу у адвокатів, які повідомили дані про особу фігурантів справи, і представили присяжним негативні відомості про роботу слідства».
Суд присяжних в Росії є саме судом присяжних, що не шеффенского судом або якийсь інший формою участі представників народу у прийнятті судових рішень. Однак, суд присяжних як «суд справедливості» в РФ працює в режимі імітації. Це досягнуто за рахунок двох основних факторів:
Обмеженого масштабу застосування суду присяжних.
Широкого використання незаконних методів управління присяжними.
Негативний досвід обмеження потенціалу суду присяжних в РФ необхідно врахувати в разі, якщо в Україні буде вводитися суд присяжних замість нинішнього суду народних засідателів.   
В ході експертних обговорень можливості суду присяжних неодноразово говорилося про те, що Україна не має грошей на суд присяжних. Але гроші в цьому випадку не повинні мати значення. Йдеться про збереження демократії в країні. Авторитарний режим Путіна впроваджує суди присяжних на районному рівні. Це коштує великих грошей, адже в Росії 2184 районні суди (в 3,5 рази більше, ніж в Україні). Така відповідь режиму на запит народу на справедливість, якої гостро не вистачає. Безумовно, «політичних» як судили в РФ з порушенням всіх норм, так і судитимуть і виносити обвинувальні вироки. Але в справах про побутові вбивства люди отримають цю саму справедливість в формі суду присяжних. Режим Путіна намагається продовжити своє існування. Якщо авторитарний режим рятують себе таким чином, то демократія в Україні також повинна використовувати всі можливості.
Свого часу в РФ інститут присяжних був впроваджений завдяки поетапності цього процесу. Використання пілотних регіонів (суб'єктів РФ) дозволило на практиці відпрацювати процедури роботи суду присяжних. В Україні також можливе впровадження повноцінного інституту присяжних засідателів спочатку в пілотних регіонах. Однак, процес апробування не повинен бути тривалим, з урахуванням необхідного суспільством високого темпу реформ. Апробування суду присяжних може бути повноцінно проведено в пілотних регіонах протягом не більше одного року.
З урахуванням низького рівня довіри суспільства України до судової системи важливим елементом нового суду присяжних повинна стати можливістю розгляду в апеляції вироків, в тому числі виправдувальних, прийнятих за участю присяжних.  

Формування інституту мирових суддів
У міжнародній практиці досить широко поширений інститут мирових суддів. При всіх відмінностях розуміння функціоналу мирових суддів в різних країнах, у цього юридичного інституту є спільні риси:
мирові судді розглядають цивільні та кримінальні справи одноосібно;
до повноважень мирових суддів відносяться малозначущі справи з невеликим збитком, які передбачають невелику відповідальність.
У ряді країн мирові судді можуть обиратися населенням судового округу. Іноді мирові судді розглядаються в якості кадрового резерву для поповнення корпусу суддів загальної юрисдикції.
Як показує світова практика, інститут мирових суддів вирішує два основні завдання:
розвантажує суди загальної юрисдикції від малозначних і не вимагають високої кваліфікації справ;
знижує адміністративні бар'єри для населення по малозначним справам.
В Україні раніше вже робилися спроби створити законодавчу базу для впровадження інституту мирових суддів. Йдеться про проект закону «Про мирових суддів територіальних громад», зареєстрованому у Верховній Раді України від 10 жовтня 2008 року за № 3291. Однак, концепція законопроекту передбачала, що мирові судді не є частиною судової системи, фактично виконуючи медіаторской функції в громадах. Дійсно, відповідно до закону від 11 травня 2004 № 1701-ІV «Про третейські суди», третейські суди, особливо що діють на постійній основі, за своїми сутнісними ознаками дуже нагадують пропоновані світові суди. Так, юрисдикція третейських судів      поширюється на всі цивільні і господарські правовідносини (деякі обмеження обумовлені участю державних органів та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у спірних правовідносинах); третейські суди утворюються і діють на принципах добровільності, незалежності, обов'язковості їх рішень для сторін і т.п .; склад третейського суду може формуватися шляхом обрання; третейськими суддями можуть бути тільки особи, що володіють відповідною кваліфікацією, знаннями, досвідом, діловими і моральними якостями, необхідними для вирішення спору, а в разі одноособового вирішення спору третейський суддя постійно діючого третейського суду повинен мати вищу юридичну освіту.
Медіація не стала поширеним явищем в Україні. Можна впевнено припускати, що мирові судді з функціоналом медіаторів ні затребувані українським суспільством. У той же час, перевантаження судів загальної юрисдикції вимагає створення інституту мирових суддів як частини судової системи для розгляду малозначущих справ.
У РФ законодавча база мирових судів була створена в 1998 році прийняттям Федерального закону від 17.12.1998 N 188-ФЗ (ред. Від 05.04.2016) «Про мирових суддів у Російській Федерації». Минулі два десятиліття діяльності мирових судів дозволили оцінити практику їх діяльності. Цей досвід є адекватним для України і може бути врахований в разі формування в країні інституту мирових суддів.
Статус мирових суддів в РФ своєрідний. Мирові судді в Російській Федерації є суддями загальної юрисдикції суб'єктів Російської Федерації і входять в єдину судову систему Російської Федерації. Судді районних та інших вищих судів є суддями Російської Федерації. Законодавство РФ закріпило можливість суб'єктів РФ (республік, країв, областей) визначати порядок призначення / обрання мирових суддів, а також визначати порядок формування апарату мирового судді: «мирові судді призначаються (обираються) на посаду законодавчим (представницьким) органом державної влади суб'єкта Російської Федерації або обираються на посаду населенням відповідного судового ділянки в порядку, встановленому законом суб'єкта Російської Федерації; структура і штатний розклад апарату мирового судді встановлюються в порядку, передбаченому законом суб'єкта Російської Федераціі. Працівники апарату мирового судді є державними службовцями відповідного суб'єкта Російської Федерації ».Повноваження центральних і регіональних органів влади щодо мирових суддів розділені: оплату праці мирових суддів здійснює федеральний Судовий департамент, а матеріально-технічне забезпечення - органи влади суб'єктів РФ .
Принцип поділу повноважень щодо мирових суддів необхідно визнати продуктивним. Його можливо застосувати в Україні в разі створення інституту мирових суддів: оплата праці мирових суддів може здійснюватися за рахунок коштів центрального бюджету, а матеріально-технічне оснащення - за рахунок коштів областей або об'єднаних громад. При цьому область чи громада будуть самостійно визначати, чи вводити їм у себе інститут мирових суддів. Подібний підхід сприятиме децентралізації в судовій гілці влади.
Мирових суддів в РФ близько 7,5 тисяч, тобто в 3 рази менше, ніж суддів судів першої інстанції загальної юрисдикції. Витрати на систему мирових суддів не є надмірними. Потрібно підкреслити, що закон про мирових суддів був прийнятий в рік дефолту РФ, різкого падіння курсу рубля і дефіцитного бюджету.
Протягом місяця мирові судді в РФ розглядають приблизно в 2 рази більше справ, ніж судді районних судів. Це пояснюється характером розглянутих справ, які в своїй більшості не є складними. У той же час, навантаження на мирових суддів, вдвічі скоротили навантаження суддів районних судів, надзвичайно велика.
До компетенції мирового судді відносяться:
кримінальні справи про злочини, за вчинення яких максимальне покарання не перевищує трьох років позбавлення волі;
справи про видачу судового наказу;
справи про розірвання шлюбу, якщо між подружжям відсутній спір про дітей;
справи про поділ між подружжям спільно нажитого майна при ціні позову, що не перевищує п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
інші виникають із сімейно-правових відносин справи, за винятком справ про оскарження батьківства (материнства), про встановлення батьківства, про позбавлення батьківських прав, про обмеження батьківських прав, про усиновлення (удочеріння) дитини, інших справ у спорах про дітей і справ про визнання шлюбу недійсним;
справи з майнових спорів, за винятком справ про спадкування майна та справ, що виникають з відносин щодо створення і використання результатів інтелектуальної діяльності, при ціні позову, що не перевищує п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
справи про визначення порядку користування майном;
справи про адміністративні правопорушення, віднесені до компетенції мирового судді Кодексом Російської Федерації про адміністративні правопорушення та законами суб'єктів Російської Федерації.   
Основними питаннями, з якими громадяни звертаються в РФ до мирових суддів, є:
позовні заяви про розірвання шлюбу та стягнення аліментів;
позовні заяви про захист прав споживача;
позовні заяви про стягнення страхового відшкодування;
позовні заяви про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням житлового приміщення, а також інші житлові спори;
скарги на дії або бездіяльність керівників підприємств;
заяви приватного обвинувачення і скарги на порушення громадського порядку в житлових будинках.

Бажані доповнення судової реформи в Україні: коригувальні доповнення
Крім обґрунтованих вище змін, що впливають на судову систему в цілому (повноцінний суд присяжних і мирові судді), доцільно ввести ще цілий ряд не системних, коригувальних доповнень, які не передбачені Планом дій щодо реалізації положень Стратегії реформування судоустрою, судочинства і суміжних правових інститутів на 2016 - 2017 роки:

Введення практики перегляду раніше прийнятих рішень суддів, викритих в корупції і винесенні завідомо неправосудних рішень . З високою ймовірністю суддя, викритий в корупції або / та винесенні завідомо неправосудного рішення, раніше також виносив неправосудні рішення, в результаті чого люди могли втратити свободу або понести майнові втрати. Необхідно ввести обов'язкову перевірку винесених раніше такими суддями рішень з направленням при необхідності подібних рішень на новий розгляд. Дана міра буде сприяти відновленню справедливості та підвищення довіри до судової системи.
Практика перегляду рішень, раніше прийнятих викритим в корупції суддею, існує, наприклад, в США. При цьому, іноді переглядаються сотні і навіть тисячі судових рішень.

Впровадження зовнішнього оцінювання діяльності суддів за допомогою онлайн інструментів. Доцільно створити спеціальний інтернет-портал, що дає можливість будь-якому резиденту України оцінити діяльність будь-якого судді як за бальною системою, так і коментарями. Результати такої оцінки повинні аналізуватися в режимі моніторингу, наприклад, один раз в три місяці Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Один раз на рік повинна проводитися оцінка роботи суддів на основі «зворотного зв'язку» з громадянським суспільством. Впровадження зовнішнього оцінювання дозволить не тільки довести до кожного судді ставлення людей до його діяльності, але також підвищити рівень довіри до судової влади. Така довіра буде формуватися дуже довго в умовах, коли у громадян абсолютно відсутні можливості впливу на суддів. Онлайн оцінка не стане механізмом впливу на суддів, її результати не можуть використовуватися для відсторонення судді, винесення йому дисциплінарного стягнення. Звичайно, в разі приведення в відкликання громадянина конкретних фактів корупції або іншого порушення закону може бути проведена перевірка діяльності судді. Але сама по собі громадська оцінка діяльності судді не є підставою для санкцій щодо даного судді. Сам суддя повинен визначати, як врахувати в своїй роботі результати цієї громадської оцінки. У той же час, така громадська оцінка забезпечить відчуття причетності громадянського суспільства до побудови системи правосуддя.
Близький аналог цієї системи електронної оцінки - російський портал оцінки державних послуг «Ваш контроль». Необхідно підкреслити, що в РФ електронна оцінка не використовується для судової системи.

Впровадження щорічних репрезентативних опитувань громадської думки України про якість роботи судової системи . Подібні опитування повинні стати елементом моніторингу судової системи України. Вони дають можливість оцінити сприйняття громадськістю судової системи і, відповідно, планувати правові та організаційні заходи щодо підвищення якості судової системи. Такі опитування необхідні в зв'язку з тим, що вони дають уявлення про стан громадської думки «безпосередньо», без фільтра посередників в особі членів різних громадських рад. Практика показує, що члени громадських рад схильні до професійної деформації, тобто в ряді випадків починають сприймати себе як елемент судової системи.
Практика регулярних опитувань громадської думки про якість судових послуг використовується, наприклад, суддівським співтовариством Казахстану.

Грудень 2017